06/02/2025
Нехай той, хто ніколи не потрапляв в непередбачувану ситуацію в підʼїзді із собакою, перший кине в мене недоуздок.
Підʼїзд - це присмеркова зона, це річка Стікс, за перетин якої потрібно платити.
Щонайменше, нам всім, у кого є собаки - а у кого ще немає, то дізнаються пізніше - відомо, що вихід на вулицю є дуже хвилюючим процесом для собак. Вони як ніколи тягнуть поводок, ниють, деруться лапами в двері, і це може спричинити неприємні наслідки, як-то налякані сусіди, чи бійка із сусідськими бульдогами.
Колись ми починали гуляти на вулиці з одною Боні, і для мене вийти з під’їзду навіть з однією собакою був такий стрес, шо я нічого не хотіла від тієї прогулянки і за три хвилини в ліфті і дві в підʼїзді виходила накручена, як пружина. Моя собака дерлася всюди, де могла, гавкала в ліфті, кілька разів пригала на сусідів. Я намагалася робити з нею якісь вправи на увагу, давати корм за погляд в очі, але кожен раз, як ліфт зупинявся між поверхами, моє серце падало в п’ятку, бо ось зара відкриються двері, а за ними стоїть якась людина, занурена в свої думки, і зараз моя любима собачка поверне її в сувору реальність своїм воланням, і я нічого не можу зробити, аби цього не сталося.
А як виявилося пізніше, то можу. Я мріяла про дружні усмішки сусідів, теплі привітання і ромашки, але так не вийшло, що ж. В якийсь момент мені набрид весь цей цирк і вгадайте, що допомогло. Старі добрі звіздюлі. Замість корминок за добру поведінку, якої не було, Бонюшка почала отримувати погрози і суворі догани у вигляді тичків в носа при спробі рикати вбік людей. І знаєте шо, виявляється, так можна було, бо це спрацювало. Ми перетворили підʼїзд з Бонічкіного царства на моє.
З Бонюшкою, а пізніше і з Борисом та Балушею, ми починаємо нашу прогулянку ще до відкриття дверей квартири. Ми досить довго збираємося, бо вся амуніція може бути одягнена на собачку, лише коли собачка перестане кружляти по коридору і опустить свою веселу сраку на підлогу переді мною, щоб спокійно одягнути нашийник і недоуздок.
Щоб собачки не ломилися і не скакали на двері, їх відкриття і вихід також перетворюється на своєрідний ритуал шляхом вправ. Всі собачки сидять перед закритими дверима. Двері відкриваються на зовсім маленьку щілину. Якщо хтось зірвався - двері закриваються. Знову робимо те саме. Собачки сидять - двері відкриваються. Хочуть рвонути - закриваються. Таким чином доходимо до ситуації, коли собачки сидять перед повністю відкритими дверима, і вийти їм дозволяється лише вслід за мною. Щоб довести вправу до віртуозності, можна вийти за двері вже в сам під’їзд, а потім не виходити одразу далі, а повернутися в квартиру і проробити ту саму вправу кілька разів, це дуже добре допомагає пригальмувати собачок і нагадати їм, що їх мета - всюди слідувати за вами, а не нестися і вішатися на поводку. Так само вже перед ліфтом. Ліфт приїжджає, двері відкриваються, але ми не забігаємо як придурошні, ми заняті. Робимо вправи на витримку, фотографуємося. Можемо поробити вправи, не зайти в ліфт і повернутися в квартиру і почати все спочатку. Тут вже і в бувалих виникнуть питання, навіщо все це. Ми ж прийшли з роботи, нам би бігом побігти попісяти, нащо ці кружляння. Ну згадайте дітей, які вчаться завʼязувати шнурки. Це також випробування не для слабкодухих. Ви можете спішити, волати, нервувати себе та дитину, але найкращий результат отримаєте, коли відкладете всі емоції і спішні справи і дасте дитині сконцентруватися і вʼязати ці шнурки стільки, скільки буде потрібно.
Так і з собачками, вони мають зрозуміти, що підʼїзд, то не їхня приватна власність, що тут головна людина, яка вирішує, куди і коли заходим і виходим, їм не треба напрягатися і спішити, бо все вже вирішено за них і вони кроку не можуть ступити, поки провідник їм не покаже, що треба ступати.
Звісно, в такому вигляді вихід із під’їзду на прогулянку може затягнутися на роки. Та Бонічка і Борис вже в принципі змирилися, зараз у нас намагається влаштовувати фестивалі Балуша. Він дуже, дуже чуттєвий, для нього прохід по підʼїзду це максимально хвилююча подія. Як і з Боні, саме в ліфті його можуть стишити виключно суворі команди і міцне тримання недоуздка під самим носом. Привчені батьки в цей момент роблять вигляд, що вони не знайомі.
Так що мій рецепт такий: недоуздок чи намордник, короткий поводок або водилка. Жодного кроку собачка не робить попереду вас, не зазирає перша ні за які повороти. Зупинка перед кожними дверима, спочатку ви прочиняєте двері і оцінюєте ситуацію, можливо, пропускаєте сусідів, які там є, а потім проходите. Та висновок всеодно такий, що як би не тренувалися, собачки, мабуть, ніколи не зможуть повністю розслабитись в підʼїзді, навіть якщо добу просидіти біля ліфта. Що ж стосується сусідських собак, то тут мої поради закінчуються. Я не знаю, що робити, аби абсолютно притомні собаки не намагалися вступити в смертний бій із сусідськими під час зустрічі в під’їзді. Ті ж самі собаки на нейтральній території на вулиці понюхаються і розходяться, а в підʼїзді - та хай Бог милує. Тому, тримаємо міцно весь час, ніколи не пропускаєм собаку вперед, спочатку оцінюємо ситуацію, а потім починаємо рухатись. Якщо все це не спрацювало і хтось обісрався - ввічливо дали рулон туалетного паперу. Скоро у вас знову буде шанс спробувати досягти ідеального проходу підʼїзду.
