21/08/2022
Пишу…
На днях повернувся з першої лінії оборони на лікування дуууже досвідчений боєць, в якого три роки військового досвіду за плечима.
- Лєна, вибач, але це пі@..ц. Я такого за весь час не бачив і не відчував. Вони хирячать годинами, іноді з перервами по 40 хвилин, які витрачають на довіз боєприпасів. Спіймали перехват, а рашист каже: - «Нічєго Нє поймьом. Мы стрєляєм по украх, как в Іракє, а оні Нє уходят».
- Вони не відступають. Не відступають, бо за спинами може твоя дитина бавиться в пісочниці, а ти п‘єш каву в затишному кафе. Зрошують кров‘ю українську землю, але не відступають, впиваються в болото, ховаються від касетноснарядної грози, але стоять, сидять, лежать, іноді намагаються спати в нелюдських умовах спеки та атмосферних злив та рашистських градів. Вони просто не дають мороку іти далі в світло.
- Знаєте, цей дух ніколи не відчуєш, допоки не побуваєш в середовищі там. Це не передається словами чи емоціями, це передається на клітинному рівні.
Тому, в тилу, ми можемо дозволити собі бути відносно щасливими, бо не відчули.
Кожна наша кава, шашлик, прогулянка, поіздка, обійми та посмішки дітей мають ціну. Дуже високу. Є ті, хто вже ніколи, чуєте, ніколи не обійме своє дитинча, обіймуть лиш його, проводжаючи у вічність. Страшні новини з Миколаївщини.
Сьогодні щиро прошу не коштів, прошу кожного помолитися за наших захисників.
Помоліться будь ласка🙏
Тисячі воїнів зараз купують тобі квиток у майбутнє. ДОРОГО.
Зі сторінки ФБ Карпенко Олена