29/08/2025
Так як було раніше — уже не буде.
Усім нам зараз важливо це зрозуміти.
Все частіше ми у Happy Paw чуємо відмови.
Бізнеси, компанії, благодійники, опікуни, інфлюенсери, фонди — відмовляють у підтримці й допомозі тваринам. Бо зменшились прибутки, бо завжди пріоритетним є військова підтримка, бо немає бюджету на соціальні проєкти, бо змінились особисті обставини, і багато інших факторів.
Причин купа, але головне — наша реакція на відмови. Емоціям тут не місце. Ми маємо або приймати реальність і трансформуватися під обставини, або назавжди залишитися у “дитячій” позиції — коли всі навкруги винні.
Ми вчимося приймати “ні” й рухатися далі.
Так склалося, що зоозахист будується на вмінні відмовляти.
Відмовляти людям, які знайшли тваринку і хочуть привезти її у ваш притулок.
Відмовляти добродіям, які пропонують підгодовувати вуличних тварин зіпсованими харчами і кістками.
Відмовляти віддати песика на ланцюг у село чи старенькій бабусі.
Відмовляти тим, хто вважає, що стерилізувати — це калічити.
Відмовляти приїхати зараз, негайно, бо ти ж волонтер і повинен забрати травмовану тварину.
І що більше цих відмов, то чіткіше складаються принципи, правила і кордони.
Знаємо, як боляче чути “ні”, бо ми у Happy Paw чуємо відмови майже щодня, але і ми щодня відмовляємо.
Наш директ та пошта засипані запитами — потрібна фінансова допомога / заберіть тварину / немає чим годувати. Чи подобається нам казати “вибачте, але, на жаль, не маємо змоги”? Це щоразу ставить нас перед складним вибором, адже допомогти хочеться кожній тварині.
Але відмова — це не байдужість. Вона не означає, що конкретна тварина чи притулок неважливі, що ваша робота волонтера погана чи що ми вас не цінуємо, вас недостатньо, або ж ви потрапили “у чорний список”.
Це лише про те, що можливості фонду в конкретний момент закінчилися: не завжди є корм і фінансування не безкінечне. Адже благодійність будується на добровільних пожертвах людей і тут немає стабільних та прогнозованих внесків.
Happy Paw існує як фонд вже 14 років, бо ми плануємо наші доходи і витрати:
- закриваємо чи зменшуємо вартісні проєкти ( наприклад, відбудову притулків цього року ми зменшили суто до будівництва вольєрів);
- концентруємося на підтримці меншої кількості шелтерів, але системно та якісно;
- “інвестуємо” у стерилізацію і біоетику, щоб за рік-два-три нам не довелося шукати кошти на лікування і годування ще х3 популяцій безхатніх тварин і т.д.
Фонд змінюється щодня, щоби бути ефективним в умовах, що склалися.
Із тих самих причин на 2025 рік ми стратегічно обрали 81 притулок у регулярну роботу. Усі інші волонтери, шелтери, команди порятунку лишаються в роботі лише за проєктом гуманітарної допомоги. Це, до речі, єдиний проєкт за яким по Закону України фізична особа-волонтер може отримати допомогу від фонду.
Втім гуманітарка — джерело найбільшого гейту і звинувачень в коментарях у бік нашого фонду. Її завжди замало, навіть, якщо насправді це не так.
У 2024 році ми отримали 1321 тонну гуманітарного корму і передали його для 1003 притулків та волонтерів. Цього, 2025 року, (станом на серпень) ми отримали 250 тонн корму. Це у 5 разів менше ніж торік. Чи маємо ми змогу й далі намагатися забезпечити цим кормом таку ж кількість тварин і притулків? Певна річ, ні. І ми бачимо, що загальна тенденція йде до зменшення такої допомоги від міжнародних донорів.
Тому наш фонд змушений все частіше казати “ні”. Якщо будемо хапатися за все одразу — ми просто закінчимося. Як фонд. Як команда. Як люди. Це наші правила і спосіб залишатися ефективними.
Кожен у зоозахисній сфері повинен чітко усвідомлювати свої можливості. Без грантів та фондів. І планувати свою діяльність за холодними фінансовими розрахунками, а не за “поглядом голодних очей” і “розриванням сердець”.
Саме так можна рятувати тварин без шкоди для себе. Бо ми неодноразово бачили чим закінчується сліпа самовідданість всім і кожному, без забезпечення базових потреб — люди гублять себе, своє здоров’я і ресурси, у той час як тварини страждають під прапором “допомоги” і “жалю”.
Кожне “так”, яке ми говоримо, стає можливим завдяки сотням “ні”, чітким кордонам і принципам. Кожна тварина, яку ми лікуємо, годуємо, стерилізуємо, отримує шанс саме завдяки цій дисципліні. І саме тому, навіть коли серце розривається, коли хочеться допомогти всім — ми говоримо “ні”. Щоб у довгостроковій перспективі мати змогу сказати якомога більше “так”.
І наостанок. Все частіше волонтери / притулки, яким ми вимушені зараз відмовляти, звертаються до наших міжнародних донорів і звинувачують фонд у ненаданні допомоги, маніпулюючи фактами й забуваючи, що попередні роки ми допомагали, поки мали таку змогу.
Подібні звернення не змінять ситуації і не зроблять краще ні тваринам, ні іншим притулкам в Україні, ні благодійному сектору в Україні загалом. А от зробити гірше цілком можуть. Адже підривається загальна довіра не тільки до нашого фонду, а і до всієї допомоги Україні.
Тому ми просимо поважати і цінувати те, що разом маємо у цей момент. Бо любов до тварин — це не лише співчуття і емоції. Це насамперед відповідальність.
І ця відповідальність — наш щоденний вибір.
